Стрептокарпус – гарно квітуча кімнатна рослина родом із тропічних районів Південної Африки, Східної Азії і Мадагаскару. Цей представник сімейства геснерієвих нараховує більше 130 видів і безліч гібридних форм, виведених селекціонерами. У Європу стрептокарпус був завезений більше 150 років тому. Декілька років тому стрептокарпус був рідкісною рослиною, але в цей час існує багато прекрасних гібридів, які набирають популярність і все частіше їх можна зустріти на підвіконнях квіткарів-аматорів.

Представники роду Стрептокарпус – це однолітні і багаторічні трав'янисті рослини або напівчагарники. Листя темно-зелене, зморшкувате, ланцетне або овальне, зібрані в розетку. Існують види, у яких виростає тільки один листочок дуже великих розмірів. Квітки трубчасті, дрібні або великі, розташовані поодиночно або зібрані по 5-40 штук на довгих квітконосах. Забарвлення квіток найрізноманітніше – від білої до червоної і блакитної. Період цвітіння в рослини триває з весни до осені, взимку рослина деякий час відпочиває. При гарному догляді можна регулярно одержувати його насіння. Вони дуже дрібні, чорні, трохи подовгасті. Насіння зібрані у гвинтоподібні закручені плоди, що і послужило приводом так назвати цю рослину: у перекладі із грецького «стрептос» означає «закручений», а «карпос» – «плід».

Розповсюджені види стрептокарпуса в кімнатній культурі:

• Стрептокарпус Рекса (Streptocarpus rexii) найбільш популярний. Складається з розетки широколанцетних довгих яскраво-зелених зморшкуватих, жорстких на дотик, листків. Квіти одиночні, невеликі (діаметром близько 2,5 см), блакитні або сині, на довгих квітконіжках, що піднімаються над рослиною на 14-18 см. Стрептокарпус Рекса – початковий вид з котрого одержали велике розмаїття гібридних форм і сортів, у яких набагато багатша палітра забарвлення квіток. Вид дуже стійкий у закритих приміщеннях.
• Стрептокарпус гібридний крупноквітковий (Streptocarpus hybridus) – це невелика трав'яниста рослина висотою 25-30 см, з великими зморшкуватими, широкими, подовженими, матово-блискучими листками. Має дуже багато форм, що відрізняються яскравими забарвленнями квіток – від сніжно-білого, рожевого до яскраво-червоного і темно-лілового. Стрептокарпуси сучасної селекції мають двох, трьох-гамове забарвлення квітів. Квіти великі, діаметром до 8 см, бархатисті, схожі на маленькі грамофони. Одночасно на рослині може цвісти до 15 і більше квіток.
• Стрептокарпус Вендленда (Streptocarpus wendlandii) – рослина має єдиний листочок, що досягає 60-70 см довжини. Листок м’якоопушений, широкоовальний, зморшкуватий, темно-зелений, знизу – червоно-ліловий, із світлими жилками. Квіти блакитні, невеликі ( до 4-5 см у діаметрі), зібрані в пухкі кисті по 15-20 штук на високому квітконосі (більше 50 см).
• Стрептокарпус скельний (Streptocarpus saxorum) – має характерні пагони, що спадають, із дрібними овальними опушеними листками. Ніжно-бузкові квітки дрібніші, ніж у гібридів. Вирощують як ампельну рослину.

Догляд за стрептокарпусом

Місце розташування: стрептокарпус – світлолюбива рослина, але від прямих сонячних променів необхідно притіняти. Найкраще підходять вікна східні і західні. Ця рослина довгого дня, і від нього можна домогтись цвітіння навіть взимку, подовжуючи світлий період доби до 14-16 годин фітолампами.

Температура: навесні і влітку (у період активного росту) стрептокарпусу потрібний помірний температурний режим у межах 20-24°C. Може переносити температуру навіть вище 28-30°C, аби тільки при цьому була забезпечена підвищена вологість повітря. У період спокою ( листопад-лютий) температуру необхідно понизити, але вона не повинна опускатися нижче 13°C, для гібридів не нижче 18°C.

Полив: стрептокарпус поливають помірковано цілий рік після легкого підсушування ґрунту, краще з піддона або на край горщика, так щоб вода не потрапляла в середину розетки. Зайву воду з піддона зливають. Головна небезпека для стрептокарпусів – перезволоження ґрунту, від застою води в субстраті гниє коріння, і рослина може загинути. Для поливу бажано використовувати теплу вистояну (не менш 12 годин) воду.

Вологість повітря: стрептокарпус віддає перевагу підвищеній вологості повітря, при цьому не бажане обприскувати листків. Горщики з рослиною рекомендується ставити в широкі піддони, виложені вологим мохом.

Підгодівля: у весняно-літній період стрептокарпус підгодовують кожні 7-10 днів рідкими мінеральними добривами для квітучих рослин, концентрація якого повинна бути вдвічі менша, ніж зазначена на упаковці. В осінньо-зимовий період не підживлюють.

Пересадження: стрептокарпуси пересаджують щорічно навесні в пухкий і добре проникний субстрат з листової землі, торфу і піску (2:1:1). Можна використовувати куплену суміш для фіалок, додавши в неї перліт і вермикуліт. У такому легкому ґрунті добре розвивається коріння, яке впливало на нарощування листової маси і рясне цвітіння. Горщики вибирають широкі і неглибокі. На дно горщика насипають дренажний шар з пористого керамзиту або пінопласту.

Стрептокарпус добре росте на гідропоніці.

Розмноження: стрептокарпус розмножується насіннями, поділом куща і листовими черешками.

Оскільки насіння дуже дрібні, їх висівають на вирівняну поверхню легкої землесуміші у квітні-червні, обприскують із пульверизатора і накривають склом або поліетиленовою плівкою для підтримки підвищеної вологості і температури. Після того як насіння проростуть, розсаду двічі пікірують. Розсаду і молоді рослинки обов'язково поливають із піддона і оберігають від прямих сонячних променів. Розмноження насінням стрептокарпуса не гарантує збереження сорту.

Найпростіший спосіб розмноження стрептокарпуса – це поділ куща, що розрісся. Найкраще цю процедуру проводити ранньою весною, до початку активного росту. Рослину акуратно вийняти з горщика і гострим ножем розділити на 2-3 частини. Зрізи притовкти товченим деревним вугіллям. Саджати потрібно неглибоко, до рівня кореневої шийки. Великі листки можна вкоротити на половину довжини, для кращого вкорінення рослини. У такий спосіб дорослий кущ ще й омолоджується.

Найпоширеніший метод розмноження стрептокарпуса – листковим черешком. Листя саджають у невеликий горщик, закопуючи на 1-1,5 см. Злегка зволожуюють ґрунт, накривають поліетиленовим пакетиком або ставлять у тепличку. Час від часу перевіряють. Приблизно через 1-1,5 місяця з'являться дитинки. Коли сформується по 2-3 пари листочків, їх можна розсадити.

Можливе розмноження листковими фрагментами. Листя нарізають на смужки 4-5 см перпендикулярно до середньої жилки. Зрізи присипають товченим деревним вугіллям. Саджають у невеликі горщики або торф'яні таблетки.

Якщо бажаєте одержати багато маленьких рослинок, можна запропонувати наступний спосіб розмноження. Листя ріжуть навпіл, вздовж центральної жилки, при цьому саму центральну жилку видаляють. Зріз обробляють деревним вугіллям і ребром саджають у неглибокі канавки, зроблені в субстраті. Злегка зволожуюють і ставлять у тепличку або накривають пакетом, для підтримки підвищеної вологості. Через 1-1,5 місяця з'являться диті в пазухах бічних жилок уздовж усього зрізу.

Деякі види (наприклад, Стрептокарпус скельний) можна розмножувати стеблевими черешками.

Шкідники: найчастіше стрептокарпуси страждають від нападу червоних павутинних кліщів, тріпсів і тлі, якщо рослини утримується в дуже сухих і жарких умовах.

Червоний павутинний кліщ проколює листя із нижньої сторони і висмоктує сік. При сильному ураженні листя стрептокарпус жовтіє і обпадає. Попелиця ушкоджує листя, бутони і молоді пагони рослини, викликає поява крапчастості і деформацію пагонів. Тріпси завдають великої шкоди рослині, поселяючись на нижній стороні листків і висмоктуючи соки. На ушкоджених листках з'являються сріблисті штрихи, при сильному зараженні листя жовтіє і обпадає. На виділеннях шкідників поселяється сажистий гриб. Щоб попередити появу шкідників, необхідно підтримувати навколо рослини високу вологість повітря, зів'ялі квітки і листя вчасно видаляти, регулярно оглядати рослину на наявність недоброзичливців. Виявивши шкідників, стрептокарпус необхідно обробити мильним розчином, при сильному зараженні – емульсією карбофосу, актеліку. Обробку повторити через 3-4 дня.

Із хвороб велику шкода стрептокарпусу наносить сіра гнилизна (ботритис) – результат утримування рослини в сирих умовах і порушеній циркуляції повітря. Хвору рослину необхідно обробити бордоською рідиною або її аналогами.