Береза (Betulla L.) - рід дерев та кущів, що належить до родини Березові. Ці дерева розповсюджені в північній півкулі, загальна кількість видів – близько 100. Крім добре відомих і широко розповсюджених у помірному поясі видів з білою корою, довгими суцвіттями і щільними яйцеподібно-ромбічними або трикутно-яйцеподібними листками існують групи видів, які мають зовсім інший зовнішній вигляд. Наприклад, з опукло-яйцеподібними суцвіттями, спрямованими догори (береза шерстиста, береза Betula ermanii); з яйцеподібними або подовгасто-яйцеподібними листками (береза ребриста, береза Шмідта, береза вишнева); з незвичайною за забарвленням корою (береза даурська, береза ребриста, береза жовта, береза вишнева та інші).

Види берези

Береза карликова (Betula nаnа). Низький густо-гіллястий чагарник напівкулястої форми висотою до 1 метра. У дикому вигляді зустрічається в Україні, Європейській частині Росії, Західному Сибірі, горах Європи. Листки дрібні, 20-30 мм у діаметрі, соковито-зеленого кольору. Дуже зимостійкі. Росте як на сонці, так і в півтіні. До ґрунтів невимоглива.

Майже всі види світлолюбні, не вибагливі до ґрунту, але погано переносять ущільнення і «витоптування» ґрунту. Швидко і добре ростуть в умовах міста при висаджуванні на смузі газону, добре переносять морози.

Розмножуються посівом насіння, зібраного у період буріння суцвіття. Посів здійснюють відразу ж після збору або пізно восени. Саджають березу ранньою весною у віці не старше 5-7 років, більш дорослі екземпляри висаджують взимку.

Берези належать до найкращих садових та паркових дерев. Ці дерева відрізняються ажурною кроною, яскравим забарвленням кори, яскраво-зеленим листям навесні і золотисто-жовтим восени. Придатні для всіх типів посадок, особливо в поєднанні з горобинами, вербами, дубами, липами, кленами, буком, черемшинами, а також на фоні хвойних порід.

Береза бородавчаста (Betula verrucosa Ehrh. = В. pendula Roth) – поширена в Україні, по всій європейській частині Росії і за Уралом до ріки Об. Одна з найбільш популярних видів берези, без якої не обходиться озеленення міст.

Дерево до 20 м висотою, з ажурною, неправильною кроною та гладкою, білою корою, що відшаровується. У дорослих дерев нижня частина стовбура покрита потужною чорною корою, з глибокими тріщинами. Цим вона відрізняється від більшості беріз з білим стовбуром. Гілки здебільшого повислі, молоді пагони бородавчасті. Листки ромбічні, голі, до 7 см. Плід — продовгувато-еліптичний, крилатий горішок.

Росте швидко, морозостійка, невимоглива до ґрунту, дуже світлолюбива, засухостійка. Має кілька форм, з яких найбільш декоративні: пірамідальна (f. fastigiata) — з вузькопірамідальною кроною; Юнга (f. Joungii) — з неправильною, мальовничою кроною, з тонкими гілочками, що спадають; пурпурна (f. purpurea) — з пурпурними листками; карельська (f. carelica) — гарне паркове дерево з дуже звивистим стовбуром.

Береза паперова — Betula papyrifera Marsh. Потужне дерево до 30 м висотою, з широкою щільною кроною. Кора стовбура яскраво-біла, у молодих дерев має рожевий відтінок, легко лущиться листоподібними, поперечними смужками. Свою назву «паперова» одержала за білизну кори. Молоді пагони пухнасті, пізніше голі, темно-коричневі, блискучі. Листя яйцеподібної форми, велике (до 10 см довжиною).

Росте швидко, морозостійка, до ґрунтів невибаглива, але більш вологолюбна і тіньовитривала, ніж береза бородавчаста. Незважаючи на велику подібність обидві берези настільки відрізняються одна від одної, що можуть висаджуватися в спільних групах.

Береза вишнева (Betula lenta L.) - дуже декоративний північноамериканський вид.

Дерево до 25 м висотою, в ранній період - з пірамідальною кроною, у пізньому — з округлою кроною, зі звисаючими гілочками. Кора стовбура темна, вишнево-червона (звідси і назва «вишнева»). Молоді пагони злегка опушені, пізніше голі, червоно-коричневі. Листки має подовгасто-яйцеподібні, великі, розміром 12 х 5,5 см. В ранньому періоді вони шовковисті, опушені, в пізньому — зверху яскраво-зелені, блискучі, знизу тьмяно-зелені; восени стають червоно-жовтими, дуже ефектними. Навесні приваблює до себе увагу рясними, довгими тичинкоподібними суцвіттями.

Спочатку росте швидко, зимостійка, віддає перевагу глибоким, вологим, добре дренованим ґрунтам. Довговічна.

Береза далекарлійська — Betula dalecarlica L. f. Батьківщина - Скандинавський півострів. Гарне дерево, за зовнішнім виглядом нагадує березу плакучу, але відрізняється від неї глибоко розсіченими листками з нерівно зубчатими краями. Вегетативний період відбувається у звичайні для берези терміни. Зимостійка. Має витончену декоративну форму (f. gracilis) — з опущеними гілками і більш дрібними, ніж в типової форми, та тонко розсіченими листками.

Береза даурська, або береза чорна — Betula davurica Pall. Росте по всьому Далекому Сході, у Монголії, Північному Китаї, Японії, Кореї. Вважається індикатором придатності ґрунту для землеробства.

Дерево до 25 м висотою з широкою, розкидистою, ажурною кроною. Легко відрізняється від інших видів оригінальною корою: у молодих дерев вона з рожевим відтінком або навіть трохи червонувата, у старих — темно-сіра, іноді навіть чорно-бура. Листя овальне, темно-зелене, восени — жовто-буре.

Дуже світлолюбна і вимоглива до ґрунту, але менш вимоглива до вологості ґрунту. Погано переносить обрізку та пересадження, страждає від ущільнення ґрунту. Заслуговує широкого використання з метою урізноманітнення асортиментів парків і лісопарків. Добре виглядає на освітлених місцях.

Береза жовта, або береза американська (Betula lutea Michx) родом з Північної Америки. Декоративна, відрізняється великими розмірами (до 30 м), цікавим забарвленням кори — сріблясто-сірим або світло-жовтогарячим, на старих стовбурах — червонясто-коричневим, і формою листя, схожою на листя граба, довжиною до 12 см.

Швидкість росту і тіньовитривалість середні. Зимостійка. Віддає перевагу вологим, але добре дренованим ґрунтам. Живе до 300 років. Придатна для вирощування по всій території України, за винятком субтропіків (південний берег Криму).

Береза чагарникова, або Єрник — В. fruticosa Pall. Росте переважно на болотяних і вологих місцях, часто утворюючи зарості — єрники, у Якутії, Амурській області і Північно-Східному Китаї. Окультурена береза зустрічається вкрай рідко, хоча з успіхом може бути використана як декоративний чагарник на добре зволожених місцях парків і лісопарків.

Відноситься до групи чагарникових беріз, висота яких не перевищує 2,5 м. Гілки прямостоячі. Кора біла. Листя яйцеподібне або еліптичне, дрібне, з округлою основою, яскраво-зелене. Суцвіття прямостоячі, на ніжках. Витримує морози взимку і засуху влітку. Розмножується насінням.

Береза дрібнолистяна (В. microphylla Bunge) в дикому вигляді росте в пустельних долинах гірських рік і болотах західного Сибіру, Алтаю, Монголії.

Дерево до 15 м висотою, часто низьке і криве, росте у вигляді чагарнику. Декоративною особливістю виду є жовтувато-сіра, іноді рожева кора, невеликі листки і своєрідна за формою крона. У вегетацію вступає пізніше від інших видів. Може бути рекомендована для озеленення парків і лісопарків, особливо красиво виглядає на березі водойми.

Береза пухната — В. pubescens Ehrh. Дерево до 15 м висотою, з чисто-білим стовбуром, який не утворює біля основи темну кірку; з широко гіллястою, яйцеподібною кроною. Гілки спрямовані догори. Кора молодих гілок гладка, червонясто-бура, пізніше чисто-біла. Молоді пагони пухнасті. Листки блискучі, яйцеподібні або ромбічні, до 6 см. На відміну від берези бородавчастої дозрілі насінини довго тримаються в суцвіттях. Ця береза менш вимоглива до світла, краще переносить затінення та надмірну вологість ґрунту, більш морозостійка. Виділяють декілька декоративних форм: пірамідальну (f. fastigiata), з листками яйцеподібної форми (f. ovalis), з ромбоподібними листками (f. rombifolia), з листками, схожими на листки кропиви (f. urticifolia).

Береза Ермана, або кам'яна ( В. ermanii Cham.) В дикій природі на Камчатці, Командорських островах, Сахаліні, узбережжі Охотського моря, Курилах, Японії.

Дерево до 15 м висотою, з широкою кроною. Кора стовбура розтріскується, темно-сірого, бурого, каштаново-сірого або жовто-сірого кольорів. Пагони густо бородавчасті. Листки яйцеподібні (14 х 10 см), зверху темно-зелені, знизу бліді. Дуже морозостійка, не вибаглива до ґрунту. Свою другу назву одержала за здатність рости на кам'янистих місцях, де інші берези не ростуть. Окультурена з 1880 року.